Archive for the ‘Кримінально-виконавче законодавство’ Category

Щодо так званих “контактних” побачень

Відповідно до ч.1 п.XIV “Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань” засудженим за нормами, встановленими статтями 51, 59, 110, 151 Кримінально-виконавчого кодексу України, надаються короткострокові та тривалі побачення.

Короткострокові побачення надаються з родичами та іншими особами у присутності представника адміністрації установи виконання покарань.

З урахуванням поведінки засудженого під час відбування покарання, допущених порушень правил поведінки під час попередніх побачень, а також рекомендацій психолога короткострокові побачення можуть надаватися як у відкритих (без суцільного розмежувального скла та переговорного пристрою), так і в закритих умовах (через суцільне розмежувальне скло та переговорний пристрій).

Короткострокові побачення у закритих умовах відбуваються у випадках високого ступеню ризику порушення засудженим встановленого порядку проведення побачень, а також у випадку, передбаченому пунктом 1 розділу ХV цих Правил, а саме: якщо особа, яка прибула на побачення, відмовилась від огляду речей і одягу, їй може бути надане із засудженим лише короткострокове побачення у закритих умовах.

Обмежень щодо побачень у відкритих умовах для осіб, які відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі, не встановлено.

Можливий перегляд вироків для довічників

18.02.2020 року зареєстровано законопроект №3078 ” Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо забезпечення права на правосудний вирок особам, які до набрання чинності цим Кодексом були засудженні до покарання у вигляді довічного позбавлення волі)

Пропонуються зміни щодо адміністративного нагляду

02.12.2019 року народними депутатами внесено законопроект №2514 “Про внесення змін до деяких законів України щодо адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі”.
Вказаний законопроект, в основу, покликаний виправити неточності в чинному законі щодо заміни терму “міліція” на “національна поліція”.
Тому у новій редакції на осіб, стосовно яких встановлено адміністративний нагляд, покладатимуться наступні обов’язки: вести законопослушний спосіб життя, не порушувати громадський порядок і додержувати таких правил:
а) прибути у визначений установою виконання покарань термін в обране ними місце проживання або перебування і зареєструватися у відповідному органі Національної поліції не пізніше десяти діб з моменту прибуття;
б) з’являтися за викликом органу Національної поліції у вказаний термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов’язаних з виконанням правил адміністративного нагляду;
в) повідомляти орган Національної поліції, який здійснює адміністративний нагляд, про зміну місця роботи, навчання, проживання або перебування;
г) у разі виїзду в інший населений пункт та перебування там більше однієї доби, зареєструватися у відповідному органі Національної поліції.

Декриміналізація ст.205 КК України

25.09.2019 року вступив в силу закон, відповідно до якого декриміналізовано фіктивне підприємництво. Скасування ст. 205 КК України має наслідком не тільки ізменіненіе наказние для тих, хто його відбуває за вказаною преступленіію, а й зняття судимості.

Внесено законопроект про скасування ст.391 КК України

Багаторічні старання правозахисників втілилися в законопроект №2079: ст.391 КК України (злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань), яку використовували корумповані співробітники УВП для вимагання грошей з засуджених та їхніх родичів – пропонується скасувати.
Звертаємо увагу, що навіть саме формулювання назви цієї статті не передбачає термін “законних вимог” – тобто по суті невиконання будь-яких, самих фантастичних вимог адміністрації УВП можна підвести під цю статтю.
Додамо, що в разі набрання законом сили всім, кого раніше засудили за ст.391 КК України, необхідно привести вироки у відповідність з новим законом – це вплине на застосування ст.82 або 81 КК, зняття або погашення судимості і т.п.

Щодо застосування амністії за наявності ст.71 КК України: нова правова позиція Верховного Суду

Не дивлячись на те, що Закон України “Про амністію у 2016 році” набув чинності вже півтора роки тому – внаслідок тривалості розгляду судами України апеляційних та касаційних скарг лише зараз з’явилася нова правова позиція Верховного Суду у цьому питанні.

Нагадуємо, що закони про амністію не мають обмеження дії у часі: норми таких законів можуть бути застосовані до осіб у будь-який час після набрання чинності відповідним законом про амністію, але виключно якщо особа підпадає під амністію саме на дату набрання чинності законом. Таким чином, нова правова позиція Верховного Суду щодо застосування положень Закону України “Про амністію у 2016 році” у випадку вчинення злочину в період строку випробування (із складанням покарань за правилами ст.71 КК України) – може бути застосована і зараз для тих засуджених, яким внаслідок незастосування цього закону було відмовлено у застосуванні раніше.

Отже, Верховний Суд вирішив: “Так, у ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році» визначено перелік категорій осіб, до яких амністія не застосовується. Структура зазначеної норми через використання у ній підпунктів, з наведенням конкретної категорії у кожному з них, свідчить про відокремленість цих категорій та неможливість їх підміни одна одною.

Зокрема, у п. «а» встановлена заборона застосування амністії до осіб, які після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинили умисний злочин. Тобто, вказаний пункт поширюється на осіб, які в період відбування покарання вчинили новий злочин, і, відповідно, не може стосуватися осіб, які були звільнені від відбування покарання, в тому числі, з випробуванням.

До осіб, які вчинили злочин, у період іспитового строку, має застосовуватися спеціальна норма – п. «в» вказаного Закону, який забороняє застосовувати амністію щодо іншої категорії осіб – тих, які були звільнені судом від відбування покарання з випробуванням і до закінчення визначеного судом іспитового строку знову вчинили умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин.

Таким чином, формулювання «знову вчинили умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин» свідчить про те, що вчинення особою попередньо або в подальшому умисних злочинів невеликої чи середньої тяжкості не є підставою для незастосування до неї Закону України «Про амністію у 2016 році».

Щодо оскарження відмови Центральної комісії Мін’юсту у переведенні до іншої УВП

Нещодавно Верховний суд виніс постанову, у якій виклав наступну правову позицію щодо предметної підсудності спору щодо відмови Центральної комісіії Мін’юсту у переведенні засудженого до іншої установи виконання покарань:
– “Таким чином, у спірних правовідносинах Мін’юст діяв як суб`єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій у сфері управління виконання кримінальних покарань та пробації, а тому правомірність винесення рішення про відмову в переведенні засудженого з однієї установи відбування покарання до іншої може бути предметом перевірки в суді адміністративної юрисдикції.”

Таким чином, у випадку отримання відмови Центральної комісіії Мін’юсту у переведенні засудженого до іншої установи виконання покарань – така відмова підлягає оскарженню до суду в порядку адміністративного, а не кримінального судочинства.

УВП зможуть відвідувати журналісти і медики

23.04.2019 року народні депутати внесли законопроект про зміни в ст.26 КВК України про порядок відвідування установ виконання покарань.
Зокрема, пропонується викласти зазначену статтю в такий спосіб:
“1. Без спеціального дозволу (акредитації) в будь-який час безперешкодно відвідувати установи виконання покарань для здійснення контролю та проведення перевірок (за бажанням – у супроводі до трьох медичних працівників для медичного огляду засуджених та до двох представників засобів масової інформації) мають право:
Президент України або спеціально уповноважені ним представники (не більше п’яти осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);
Прем’єр-міністр України або спеціально уповноважені ним представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);
народні депутати України;
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або спеціально уповноважені ним представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);
голова, заступники голови та члени Комісії при Президентові України у питаннях помилування;
Міністр юстиції України або спеціально уповноважені ним представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);
Міністр внутрішніх справ України, Голова Національної поліції або спеціально уповноважені ними представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);
члени Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню;
Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій, на території яких вони розташовані, або спеціально уповноважені ними представники (не більше двох осіб на відповідну територію);
Генеральний прокурор, а також уповноважені ним прокурори і прокурори, які здійснюють на відповідній території нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
голова, заступник голови та члени спостережної комісії, які здійснюють організацію громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених під час виконання кримінальних покарань.
2. Інші особи, а також близькі родичі засуджених можуть відвідувати установи виконання покарань за спеціальним дозволом адміністрації цих установ або органів управління зазначеними установами.
3. Особи, зазначені у частині першій цієї статті, у тому числі представники засобів масової інформації, під час відвідування установ виконання покарань мають право безперешкодно, без обмеження в часі, із забезпеченням максимального сприяння працівниками та адміністраціями установ виконання покарань пересуватися територією установ виконання покарань, здійснювати аудіо- та відеозапис та поширювати отриману інформацію, ознайомлюватися із звітністю, у тому числі й статистичною, проводити ревізії, здійснювати інспектування, подавати усні або письмові запити, перевіряти додержання законодавства, оскаржувати протиправні дії (бездіяльність) посадових та службових осіб установ виконання покарань, вимагати негайного припинення таких дій (бездіяльності) та притягнення до відповідальності винних осіб (з наступним вичерпним письмовим повідомленням відповідної особи про вжиті (не вжиті) заходи відповідальності протягом 10 днів з дня отримання відповідної вимоги), ознайомлюватися з особовими справами засуджених, іншими документами тощо, спілкуватися з будь-якими працівниками установ виконання покарань та засудженими (у тому числі на умовах анонімності).
4. Спеціально уповноважені представники набувають своїх повноважень після подання до суб’єкта призначення, зазначеного у частині першій цієї статті, письмової заяви, видання щодо них відповідних розпорядчих актів особами, яких вони представляють, та отримання відповідного посвідчення.
Спеціально уповноважені представники (крім представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини) здійснюють свої повноваження на громадських засадах.
При призначенні особами, зазначеними у частині першій цієї статті, крім Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, своїх представників перевага надається кандидатам – членам громадських правозахисних організацій.
5. Режим в установах виконання покарань не повинен перешкоджати або використовуватися як перешкода реалізації суб’єктами контролю своїх повноважень, встановлених частиною третьою цієї статті.
6. В одній установі виконання покарань не може одночасно перебувати більше 10 осіб, зазначених у частині першій цієї статті, включаючи медичних працівників (які здійснюють супровід) та представників засобів масової інформації.
7. Особи, залучені Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини на договірних засадах до виконання функцій національного превентивного механізму, відвідують установи виконання покарань на підставі окремого письмового доручення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.”

Опубліковано нові правила внутрішнього розпорядку в УВП

З 14.09.2018 року вступив в силу наказ Міністерства юстиції України N 2823 / 5 від 28.08.2018 року про затвердження нових Правил внутрішнього розпорядку в установах виконання покарань .

День за два: правовий висновок Верховного Суду

Отже, повний текст Постанови Верховного Суду від 29.08.2018 року в справі №663/537/17 опубліковано.
Правовий висновок щодо застосування правила “день за два” звучить так:
“Правовий висновок щодо застосування норми права, передбаченої ч. 5 ст. 72 КК України (зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання):

102. Положення ч. 5 ст. 72 КК України щодо правил зарахування попереднього ув’язнення до строку позбавлення волі чи інших видів покарань, передбачених у ч. 1 ст. 72 КК України, визначають «інші кримінально-правові наслідки діяння» у розумінні ч. 2 ст. 4 КК України.

103. Якщо особа вчинила злочин в період з 24 грудня 2015 року до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (пряма дія Закону № 838-VIII).

104. Якщо особа вчинила злочин в період до 23 грудня 2015 року (включно), то під час зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (зворотна дія Закону № 838-VIII як такого, який «іншим чином поліпшує становище особи» у розумінні ч. 1 ст. 5 КК України).

105. Таким чином, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII в силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.

106. Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув’язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII. В такому разі Закон № 838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону № 2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України не допускається.

107. Якщо особа вчинила злочин, починаючи з 21 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 2046-VIII (пряма дія Закону № 2046-VIII).”

Наш коментар: інакше кажучи, правила дії закону у часі в частині, що стосується застосування правила “день за два”, залежать не від дати судового рішення, яким це правило застосовується, а від дати скоєння злочину. Тобто, зарахування строку попереднього ув’язнення в строк покарання здійснюється за правилами, що діяли на момент скоєння злочину.

Отже, строк дії правила “день за два” не обмежується 21 червня 2017 року, якщо злочин було вчино до цієї дати, а попереднє ув’язнення тривало і після цієї дати.

Реклама
Выбор языка:
Недавние сообщения