Archive for February, 2016

Автори закону “день за два” пропонують усунути помилку в тексті закону

Враховуючи практичну невизначенність територіальної підсудності розгляду судами клопотань щодо зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання у вигляді позбавлення волі, народні депутати внесли законопроект, яким пропонується:

В абзаці першому пункту 3 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» слово «суду» замінити словом «судом».

Щодо ч.8 ст.154 КВК України

Відповідно до ч.8 ст.154 КВК України особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням або в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, якщо вони були направлені у місця обмеження волі або позбавлення волі у випадках, передбачених законом, можуть бути знову представлені до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким не раніше як через один рік з дня винесення ухвали про направлення у місця обмеження волі або позбавлення волі.

Дана норма закону має низку ключових моментів:

  1. «знову представлені до умовно-дострокового звільнення» означає повторність саме такого представлення. Отже, якщо таке представлення буде першим – відмова на підставі ч.8 ст.154 КВК України є незаконною.
  2. «рік з дня винесення ухвали про направлення у місця обмеження волі або позбавлення волі» – а не ухвали про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким. Це суттєва різниця, оскільки в розглядуваній нормі чітко йдеться саме про направлення, а не про заміну покарання.

Як зазначено в ухвалі Ірпінського міського суду Київської області від 22.01.2016 року:

«За змістом цієї норми закону, не можуть бути представлені до умовно-дострокового звільнення особи, засуджені до покарання у виді позбавлення чи обмеження волі, звільнені від відбування покарання із випробуванням, якщо вони були направлені у місця позбавлення чи обмеження волі із підстав, передбачених законом протягом одного року із моменту винесення відповідної ухвали. Посилання у цій нормі закону на необхідність винесення саме ухвали про направлення у місця позбавлення чи обмеження волі, осіб звільнених від відбування покарання із випробуванням, дає підстави стверджувати те, що ця норма закону повинна застосовуватись до засуджених, яким відповідною ухвалою було скасоване звільнення від відбування покарання із випробуванням, наслідком чого стало їх направлення у місця позбавлення чи обмеження волі

Також, Апеляційний суд Харківської області в ухвалі від 17.11.2015 року зазначив:

«За змістом цієї норми закону слідує, що встановлений ч. 8 ст. 154 КВК України строк в один рік застосовується до осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням або яким була замінена невідбута частина покарання більш м’яким, якщо після цього вони були направленні у місця обмеження волі або позбавлення волі.»

Отже, відмова адміністрації виправного центру у представленні до умовно-дострокового звільнення особи, яка прибула з виправної колонії в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким у вигляді обмеження волі, з посиланням на ч.8 ст.154 КВК України – є незаконною і підлягає оскарженню.

Можливі зміни до закону “день за два”

05.02.2016 року народні депутати зареєстрували законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання). Назва проекту повністю співпадає з чинним на цей час “законом Савченко“.
У тексті законопроекту, в порівнянні з прийнятою на сьогоднішній день редакцією ч.5 ст.72 КК України, доданий абзац такого змісту:
Встановлені в частині п’ятій цієї статті правила співвідношення видів покарань не поширюється на осіб засуджених або котрі підозрюються у вчиненні тяжких або особливо тяжких злочинів.
Крім того, враховано невизначеність з підсудністю клопотань:
Застосування цього Закону здійснюється за клопотанням засудженої особи, членів її сім’ї або захисника, судами, які виносили зазначені обвинувальні вироки, протягом двох тижнів з моменту отримання відповідного клопотання судом, або за власною ініціативою суду.
Нагадаємо, що згідно з ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Але депутатів це ще жодного разу не зупиняло – ця норма Основного закону порушується найчастіше.
Крім того, згідно ст.58 Конституції закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Повний текст законопроекту №4032 від 05.02.2016 “Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання)”
Верховна Рада України постановляє:

1. Викласти ч. 5 ст. 72 Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25-26, ст. 131) у наступній редакції:
«5. Зарахування судом строку попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того ж кримінального провадження, в межах якого до особи було застосовано попереднє ув’язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.
У випадку призначення судом іншого покарання, аніж побзавлення волі, зарахування строку попереднього ув’язнення в межах того ж кримінального провадження здійснюється у наступному порядку:
1) строк попереднього ув’язнення переводиться у строк позбавлення волі відповідно до визначеного абзацом першим цієї частини статті співвідношення;
2) визначений відповідно до підпункту першого цього абзацу строк позбавлення волі переводиться у інший призначений вид покарання відповідно до співвідношення, визначеного частиною першою цієї статті.
При призначенні основного покарання, не зазначеного в частині першій цієї статті, суд зобов’язаний повністю звільнити засудженого від відбування такого основного покарання.
У строк попереднього ув’язнення включається строк:
а) затримання особи без ухвали слідчого судді, суду;
б) затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання;
в) тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом як на стадії досудового розслідування, так і під час судовго розгляду кримінального провадження;
г) перебування обвинуваченого у відповідному стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи;
д) перебування особи, що відбуває покарання, в установах попереднього ув’язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження.
Суд повинен звільнити засудженого від відбування покарання, якщо строк попереднього ув’язнення, відбутий засудженим в межах кримінального провадження, дорівнює або перевищує фактично призначене йому основне покарання із числа передбачених частиною першою цієї статті.
У випадку, якщо до винесення вироку строк попереднього ув’язнення, відбутий особою, перевищуватиме відповідно до визначеного першим абзацом цієї частини співвідношення максимально можливий строк позбавлення волі, передбачений Особливою частиною цього кодексу для злочину (злочинів), у якому (яких) підозрюється така особа, така особа повинна бути негайно звільнена судом з-під варти як за ініціативою суду, так і за ініціативою особи, яка звільняється або її захисника (законного представника) чи прокурора. Таке звільнення допускається як на стадії судового розгляду кримінального провадження, так і на стадії досудового розслідування такого кримінального провадження».
Встановлені в частині п’ятій цієї статті правила співвідношення видів покарань не поширюється на осіб засуджених або котрі підозрюються у вчиненні тяжких або особливо тяжких злочинів».
2. Цей Закон підлягає застосуванню до всіх осіб, щодо яких на момент набрання цим Законом чинності набрав чинності обвинувальний вирок, покарання за яким не відбуто повністю.
3. Застосування цього Закону здійснюється за клопотанням засудженої особи, членів її сім’ї або захисника, судами, які виносили зазначені обвинувальні вироки, протягом двох тижнів з моменту отримання відповідного клопотання судом, або за власною ініціативою суду.
4. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

День за два: коли набирає законної сили рішення суду?

При виконанні рішень судів про зарахування в строк покарання у вигляді позбавлення волі строку перебування під вартою часто виникають ситуації, коли змінений таким способом строк покарання перевищує той, який був встановлений обвинувальним вироком суду.

Згідно положень ч.5 ст.72 КК України в редакції від 24.12.2015 року – в таких випадках засуджена особа підлягає звільненню. Частина судів у своїх рішеннях безпосередньо вказує – «вважати особу такою, що відбула покарання повністю», частина просто постановляють зарахувати термін, а подальший підрахунок і підстави для звільнення покладаються на адміністрацію установи виконання покарання.

До речі, тут все залежить від правильності складання клопотання – якщо в ньому не зазначено «прошу звільнити» або ж «прошу привести вирок у відповідність із законом №838-VIII», а просто вказано «прошу зарахувати» – суд так і вчинить.

Так от, якщо суд постановляє – вважати особу такою, що відбула покарання, рішення підлягає негайному виконанню – то коли ж таке рішення виконується? Коли адміністрація колонії зобов’язана звільнити засудженого?

Згідно ч.3 ст.534 КПК України виправдувальний вирок чи судове рішення, що звільняє обвинуваченого з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголошення в залі судового засідання.

Але на сьогоднішній день абсолютна більшість судових засідань про застосування закону «день за два» відбуваються в режимі відеоконференції (згідно ст.336 КПК України) або ж взагалі без присутності засудженого (згідно його заяви про відмову). Таким чином, адміністрація колонії не має документального підстави звільнити засудженого – адже рішення суду про його негайне звільнення виготовляється і доставляється в колонію кілька днів.

У більшості випадків, якщо рішенням суду засуджений підлягає звільненню, адміністрація УВП навіть маючи в руках рішення суду – все одно перестраховується і звільняє засудженого на восьмий день, коли рішення набирає законної сили.

Підсумовуючи, можна зробити наступний висновок: якщо рішенням суду чітко зазначено про негайне звільнення засудженого, адміністрація УВП зобов’язана його звільнити відразу після отримання такого рішення, не залежно від того – набрало воно законної сили чи ні.

День за два для довічників

Законом №838-VIII “удосконалено” порядок зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання. Нібито всі нюанси вже обговорили, аж раптом з’являються нові. Отже, до набрання чинності цим законом багаторічна практика зарахування строку попереднього ув’язнення для засуджених до довічного ув’язнення не викликала жодних питань і виглядала приблизно так: “На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_2 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю, крім житла. Строк покарання обчислювати з 19 січня 2015 року, зарахувавши в строк відбуття покарання строк тримання під вартою з 31 липня 2014 року по 18 січня 2015 року включно.”

Із набранням сили змін до ст.72. КК України з 24.12.2015 року начебто нічого не повинно було змінится… але раптом з’являється лист ВССУ від 11.01.2016 року, яким: “Правила, закріплені у ст. 72 КК, розповсюджуються лише на осіб, яким призначено строковий вид покарання. Довічне позбавлення волі до переліку таких покарань не відноситься. Не застосовуються ці правила й у випадку заміни засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі внаслідок акта про помилування.”

У ст.72 КК України немає уточнення “позбавлення волі на певний строк”, там написано “позбавлення волі” – отже довічне сюди входить так само, як і на певний строк.

Адже суди тепер відмовляють “довічникам” у зарахуванні попереднього ув’язнення взагалі – ось приклад “Відповідно до п.1) ч.5 ст. 72 КК України строк попереднього ув’язнення переводиться у строк позбавлення волі відповідно до співвідношення, визначеного абзацом першим цієї частини, а саме з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі, до вироків, які набрали законної сили, покарання за яким не відбуто повністю, що слід розуміти про строковий вид покарання.

А оскільки ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі, а відтак його покарання не має кінцевого строку його відбуття, в зв’язку з цим застосувати Закону України «Про внесення змін до КК України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» від 26.11.2015 року №838-VIII до покарання призначеного ОСОБА_1 не є можливим.”

Такі рішення взагалі суперечать вирокам, якими було особу засуджено до довічного позбавлення волі – адже у вироку вже міститься припис про зарахування попереднього ув’язнення. Новий закон лише зменшує арифметичну складову – замість «одного дня» на «два дні». Крім того, твердження «покарання за якими не забуте повністю, що слід розуміти про строковий вид покарання» не має відношення до самої статті 72 КК України, тобто за новими вироками можливе зарахування «день за два», а за тими, що виконуються – ні?

Наша рекомендація – подавати клопотання в суди за місцем відбування покарання, оскаржувати відмови до останньої інстанції. Якщо до того часу суди не почнуть застосовувати закон, а не листи – подавати скарги до Європейського суду з прав людини. Адже для «довічника» наближення строку подання клопотання про помилування (25 років) або заміну умов тримання (такі зміни скоро наберуть чинності) хоча б на рік-два вже є підставою боротися за справедливий суд.

Реклама
Выбор языка:
Недавние сообщения